Олександер Луцький

ЧОТА ВОЄННИХ ЗВІТОДАВЦІВ У БОЯХ ПІД БРОДАМИ

(Спогад очевидця)

Про різні роди зброї і частини в Українській Дивізії було друковано немало статтей чи спогадів у після воєнних виданнях. Лише про чоту воєнних звітодавців Української Дивізії не появилося дотепер жодних споминів, що насвітлювали б дію і ролю чоти українських воєнних звітодавців чи бодай якийсь один період її акцїї.

Для історичної документації це необхідно, тим більше, що джерельних матеріялів небагато а число учасників, які могли б ці події описати, швидко меншає. А безумовно, чота українських воєнних звітодавців, що обіймала воєнних пресових кореспондентів, світливців-фоторепортерів, фільмових репортерів, технічну обслугу і шоферів, складалася із українських добровольців, що голосилися до служби в Українській Дивізії, мала нелегке і відповідальне завдання інформувати про дії Дивізії.

З уваги на головну тему цієї книжки обмежуюся у цьому спогаді лише до деяких даних та поверховного насвітлення дії і ролі чоти воєнних звітодавців у боях Української Дивізії під Бродами. Також застерігаюсь, що подані тут відомості можливо не зовсім повні чи точні, бо пишучи цей спогад є доступні мені лише частинно деякі документальні джерела та пам'ять про події, що відбувалися тому тридцять років. Було б добре, якби будь-які справлення, а головно охоплення цілости дії цієї чоти були доповнені на сторінках нашого вояцького журналу "Вісті Комбатанта".

Воєнні звітодавці і технічна обслуга переходили засадничий військовий рекрутський вишкіл у Головній Квартирі полка воєнних звітодавців у Берліні, а потім спеціялізаційний вишкіл по технічних групах професійного призначення - пресовики, світливці, фільмові репортери, технічна обслуга, шофери. Після того відряджувано нас на поодинокі завдання в часі вишколу Дивізії. Всі наші репортажі були писані українською мовою, але все були перекладувані на німецьку мову та після подвійної цензури і поправок без відома авторів були пересилані до друку в часописах, друкованих українською чи німецькою мовою.

Під Бродами

Під кінець червня 1944 р. скомплетовано у Берліні чоту воєнних звітодавців з повним технічним улаштуванням і приділено її до Української Дивізії, яка виїздила на східний фронт. Чотовим призначений був німецький підстаршина-фоторепортер, "Лєнард", його точного прізвища не пригадую, але за те добре пригадую його неґативну ролю як командуючого чотою під Бродами і після того. Ми всі в ранзі стрільців з нашитою на рукаві опаскою: "воєнний звітодавець", що давало право вільного руху по всіх частинах фронтової полоси та право одержувати потрібні інформації, навіть від найвищого оперативного командування. Доїхавши відкритим військовим ешелоном до Нойгамеру, наші вагони долучили до вантажних транспортів Української Дивізії на східний фронт. На станції спішне вантаження, рух, гамір. Наша репортерська робота почалася, спостерігаємо, розпитуємо, нотуємо інформації до репортажів, фільмуємо, фотографуємо. Це й було наше військове завдання. І ми його сповняли совісно почерез три тижні пишучи денно по три-чотири репортажі. Але ті репортажі писані нами в районі Бродів пропали. Чи їх наш чотовий не посилав до Львова, чи пропали вони в дорозі до Львова чи підчас пізнішої евакуації, - не знаю. Однак тих репортажів з того часу я ніколи не бачив нігде надрукованих.

Мені здається, що, опираючись частинно на своїй памяті та на одному з доступних документальних джерел (офіційні друковані некрологи) не зроблю великої помилки, передаючи стан чоти воєнних звітодавців під Бродами в такому складі: чотовий німець, фоторепортер підстаршина "Лєнард", який покинув нас самовільно і свій пост командуючого чотою. Пробившися з брідського кітла, зголосив у головній квартирі полка воєнних звітодавців у Берліні, що Дивізія розбита а всі звітодавці згинули, одиноко він "герой" пробився живим з кітла. Звітодавці - воєнні кореспонденти: - В.З. пропав під Бродами, Мирон Левицький і Олександер Луцький, обидва пробилися і зголосилися до збірного пункту Дивізії у Старому Самборі і Середному на Закарпатті. Фільмові репортери: німець, десятник Рідель, згинув поцілений гарматнім пострілом, Володар Ратич, молодий 17-літній юнак, син одинокої тепер живої жінки-вояка УСС, Ганни Дмитерко-Ратич, - важко ранений, не повернувся з під Бродів. Фоторепортер - Славко (Ярослав?) Савка - пробився з кітла і негайно подався безпосередно до Берліна, де опрокинув як наочний свідок всі неправдиві звіти й твердження чотового "Лєнарда". В наслідок того, вислано тоді з Берліна воєнного кореспондента Еріха Кернмаєра австрійця в ранзі ст. десятника (здається правдива ранґа була законспірована) в розшуки за нами та із спеціяльними дорученнями і повновластями від найвищого командування провірити правдивість перших ганебних рапортів командира Української Дивізії генерала Фрайтаґа. Він оскаржив Дивізію у зраді та пропонував її розвязати, а всіх українських старшин і вояків віддати до концентраційного табору. Технічна обслуга: М.Фурман і Юрій Копистянський, обидва пробилися із брідського кітла. Шофери - всі пропали і не повернулися зпід Бродів: Д.Д., Р.Д., М.Ф., Е.Ф, Б.К., Ю.О., М.О. і М.А.

Закінчуючи спогади у звязку із дією чоти воєнних звітодавців у боях Української Дивізії в районі Бродів, слід додати, що висланий з Берліна спеціяльно-уповажнений репортер Еріх Кернмаєр (автор спогадів п.н. "Дер ґроссе равш"), з воєнним звітодавцем Маріяном Шереметою доїхав почерез підфронтову полосу та гористі карпатські терени під контролею вояків Української Повстанської Армії, почерез Дуклянський просмик до збірного пункту Української Дивізії в Середному, коло Ужгорода на Закарпатті. Він виявився переконаним прихильником українців. Віднайшовши мене, а потім звітодавця Мирона Левицького зясував своє спеціяльне доручення та наказав нам позбирати зізнання від українських старшин, підстаршин і вояків про правдивий перебіг подій під Бродами.

Можливо, що приготовані звіти Еріхом Кернмаєром на підставі нашої документації, як рівнож безпосередні звіти до Берліну, старшин інших формацій, які брали участь в боях під Бродами, змінили початкове твердження ген. Фрайтаґа відносно Дивізії. Факт є, що Дивізію не тільки відновлено, але нагородженням ген. Фрайтаґа "лицарським хрестом" признано Дивізії її хоробрість і боєздатність під Бродами.