Д-р Любомир Ортинський, поручник 1 УД

МИ ПОВЕРНЕМОСЬ!

(з військового щоденника)

Я вернуся, моя мати, як калина заквіте.
Принесу я до твоєї хати сонце волі золоте...

12.7.1944. Завдяки тактовній інтервенції сотн. Палієва й холоднокровности курінного сотн. Бриґідера зліквідовано "коров'ячу аферу", що загрожувала першому куреневі неприємними наспідками - дехто говорив вже про польові суди. Йшло про худобу з Суходолів, що її хотіло зареквірувати селянам німецьке командування "Вермахту", спираючися на наказ про недопущення живого реманенту в руки большевиків і евакуйовання його з прифронтової смуги. Селяни пригнали худобу на відтинок І/29 (І-го куреня 29-го полку піхоти) і просили у стрільців допомоги. Худобу зігнано на одно місце, недалеко саме розбудованих становищ, і стрільці запевнили селян, що не віддадуть її німцям. На щастя, скінчилося гострою суперечкою між стрільцями і "вермахтівцями" - вчасно повідомлений курінний і сотник Паліїв полагодили справу.

15.7. Я супроводжую полковника при перегляді розбудованих становищ у другому курені (Гаї Дубецькі - став у Поникві). Становища солідно розбудовані, бункери виложені грубими балками, сотні працюють далі над уліпшенням і поглибленням ровів.

16.7. Кілька большевицьких літаків обкидали легкими бомбами й обстріляли лани збіжжя, яких 2 км. за головною бойовою лінією ІІ/29 (2-го куреня 29-го полку піхоти). Ніяких жертв. Німецькі частини відступають з Бродів і залишають становища на захід від шосе, цебто становища І/29,¹ значить, наша 5 сотня ІІ/29 пор. Рудичева становитиме ліве крило Дивізії.

Вночі з 16. на 17.7. переходить І/29 на нові становища: ліс проти села Пониква. Вдень 30. полк зміняє становище тим, що переходить далі праворуч від 31. полку нашого правого сусіда. При зміні полк зазнає значних втрат. Нічого точного не знаємо. Є вістка, що згинув, влучений у серце, пор. Ігор Поспіловський. Він був клясичним втіленням козацької вдачі; якщо правда, що згинув, тоді мав смерть, про яку не раз мріяв і говорив:

- У полі - й просто в серце.

17.7. Довідуємось рано, що пор. Ігор Поспіловський вбитий, пор. Малецький важко ранений. І/29 обсадив призначені становища й розбудовує головну бойову лінію. Наступ большевиків на ліве крило 5/29 відбитий. Большевицька артилерія і "катюші" обстрілюють становища ІІ/29. О 20-тій год. повідомляє ІІ/29 про большевицький наступ в силі куреня на 5/29. Годі сполучитися телефоном з 5/29. Перервана сполука й до ІІ/29. З доручення полковника я їду на відтинок 5/29. Година 22.30. На перев'язочному пункті зустрічаю д-р Коцюбу (з Золочева), що саме перевозить ранених, від яких я довідуюся про большевицький прорив і протинаступ, що відкинув большевиків на вихідні позиції. Стрільці з захопленням оповідають про відвагу й неустрашимість пор. Рудичева, що, не зважаючи на поранення, серед граду куль і безперервних вибухів ґранат, пірвав стрільців до протинаступу й очистив поле бою з большевицького влому. Десь біля півночі приносять раненого пор. Рудичева й ще кількох стрільців. Вітаюся з ним. Він, як завжди, спокійний, старається усміхнутися, та якось не виходить. Саме дістав застрик і лежить на причі.

- Пройде, - каже. - Сотню передав хор. Г. Повідомте полк про очищення лінії.

Підстаршина зв'язку повідомляє про направу лінії. Я сполучаюся з полковником і повідомляю його про події в терені 5/29. Просить мене поздоровити пор. Р. й вертати. Вже світає, як ми наближаємося до Ясенева.

18.7. Вернувшись ранком на квартиру, я застаю гостя. Приїхала моя сестра. Найбільш невідповідний час на візити. До того ще я саме довідався в штабі від адьютанта, що далі на півночі від нас вдався большевикам великий прорив танкових частин, і треба рахуватися з оточенням - це, очевидно, строго таємно. Ніяк не можу зрозуміти тих нічних відвідин, щойно з розмови довідуюся про причини. Серед кола її знайомих студентів ґештапо провело арешти, дістало в руки багато компромітуючого матеріялу, що обтяжує і її, тому, не надумуючися, приїхала до мене. На жаль, я не можу, з огляду на ситуацію, довше її затримати й ще того самого полудня відсилаю фірманкою до Ожидова. Відправивши гостя, йду до штабу. В полковій квартирі саме телефонує полковник з курінним ІІ/29. Видно злі вістки, бо обличчя йому набігає кров'ю і повні рішучости сталеві очі блискають злістю.

- Негайно провести протинаступ і повідомити про виконання наказу, - говорить піднесеним голосом.

Видно, що розмовець по другій стороні робить якісь критичні завваги, бо рукою починає заперечливо махати, кричить голосно - "без огляду на втрати" - й кидає слухавку.

- Отже, мої панове, - звертається до адьютанта й до мене, - большевикам удався прорив на відтинку І/29, вбили клин між І і ІІ куренями. Я саме дав наказ до протинаступу й дуже хотів би, щоб ви обоє зараз поїхали до сотн. Аллеркампфа (курінний ІІ/29). Дістаньтесь туди через І/29, бо дорога на Гаї Дубецькі під ворожим обстрілом, і вдень годі туди їхати.

Стук зап'ятків, зброя, амуніція, двоє підстаршин з нами, і ми вже мчимо автом по вибоях польової дороги в напрямі села Ожидів. Не доїжджаючи до села, залишаємо віз, замаскований у придорожних кущах, а самі ровом підсуваємося до загороди, де міститься командний пункт 2/29 пор. Германа (Орлика). На фронті чути звичайну перестрілку, десь у лісі виводять свої бадьорі мелодії скоростріли "42". Їм відповідають звільна "Максими". В половині дороги до командного пункту зривається сильний ґранатометний вогонь. Він усе сильнішає, і скоро перед нашими очима зникає хата й сад, а лишається тільки клуби диму від вибуху набоїв. Пролежавши добрих 10 хвилин, просуваємося далі й врешті досягаємо становища 2/29. Пор. Орлик вертає саме з лівого крила сотні в лісі. У "сусіда" (3/29) вдерлися большевики, є багато втрат. Пор. Ліщинський Михайло, мабуть, утратив руку. Большевиків, як саранчі, - здається нема кінця їхнім лавам, і хоч вони мають вдесятеро більші втрати, ніж ми, та нічого не вдієш. Вже є нові сили й нове "ура", - неначе великий валець, суне їхня армія. Без свіжих сил годі думати про успішний протинаступ. Тим більше, що тепер вже є два вломи - на лінії ІІ/29 і І/29, коло 3/29. В тій ситуації рішаємо, що адьютант верне до полковника й передасть йому точний звіт про становище, а я піду до штабу І/29 порозумітися з сотн. Бриґідером про можливий протинаступ. На висоті 3/29 стрічаю курінного сотн. Бриґідера. Він каже, що його вгнали большевики в лінію ІІ/29. Загрожує оточення І/29, а головно чоті тяжких протитанкових гармат у долині, праворуч від 2/29. Тому відступ на нову лінію, яких 3 км., конечний. Просить мене якнайскорше їхати до штабу й повідомити про це полковника. Телефонні сполуки попереривані. Сам іде допильнувати відступу й забрання ранених. Під несамовитий стогін "катюш" і артилерійського вогню я їду автом, на якім повно ранених, до штабу полку в Ясеневі.

В штабі саме кінчається нарада полкових командирів з генералом. Присутній і командир тяжкого відділу артилерії майор Палієнко. Полковник каже мені коротко переповісти про події в І/29. Атмосфера поважна, а то й гнітюча. Всі присутні вже знають, що навколо німецьких і нашої Дивізії кільце замкнене, й перспективи не надто рожеві. По виїзді генерала й командирів полків полковник з'ясовує нам становище. До шостої завтрішнього ранку маємо обсадити лінію Підгірці-Загірці. Адьютант пише наказ до куренів, я мрію про годину сну, але бачу, що тільки на мріях і скінчиться.

Більше ніж дві години нема ніякої сполуки з ІІ/29. Вже північ, а командир ІІ куреня ще не знає про нове призначення і про відступ на лінію Підгірці-Загірці. Мені не лишається нічого іншого, як сісти на машину й їхати в напрямі Гаїв Дубецьких.

19.7. Виїхав о 0.30 і тільки з трудом і завдяки вправності шофера Самбора (прізвище стрільця з Тернополя) протиснувся через завалений відступаючими частинами 31. полку Ясенів і опинився на шосе Дуб'є-Броди. Їдемо поволі, розглядаючися на боки. Властиво ще десь на висоті Гаїв Дубецьких повинні бути задні відділи сусідньої "вермахтівської" дивізії, але Бог його знає.

Звертаємо з шосе на польову дорогу. Кругом тиша, немов би й війни не було. Тільки десь там далеко, від Бродів, чути безперервний шум моторів. Натрапляємо на чоту 5/29. Саме розвідалися, що о 4-ій год. відступ, значить, за цей час полк дістав повідомлення з ІІ/29, і наказ пішов уже по сотнях. Я вертаю до Ясенева світанком. Саме проїжджає батерія нашого 14. артилерійського полку. В штабі полку все спаковане й готове до виступу. Тільки чота зв'язку має ще своє шатро. Вони працюватимуть до останньої хвилини. Я заходжу до полковника, й ми зараз же від'їжджаємо в напрямі роздоріжжя Підгірці-Загірці. Я не мав навіть часу розпрощатися з моїми господарями. Понад 24 годин не був на квартирі. Речами й конем заопікувався чура. Перший місток за Ясеневом у напрямі Підгірець саме закінчили підміновувати - за півгодини він вилетів у повітр'я. Коло церкви в Загірцях чекає вже нас молоденький німецький підпоручник, так і видно, що йому спішно. Показує на карті становище, що їх він займав від вчорашнього вечора, як другу лінію, і віддаляється. Розглядаємося з полковником - ніяких становищ немає, коли не зважати на дві ями, що їх, мабуть, викопав ще господар на зимівлю бульби. Але годі й дивуватися, наші попередники були тут всього 12 годин, а люди їх теж виснажені й хотіли поспати. Приходить курінний І/29 сотн. Бриґідер, його курінь пройшов тут ще вночі. Студіюємо карту й полковник приділяє відтинок сотниковi Бриґідеровi з І-го куреня 29 полку. Ще не докінчив показувати на карті, коли нагло рознісся крик від шосе: танки! Голим оком дивимося в бік Ясенева. Большевицькі танки в'їхали в останні ряди маршуючої колони ІІ/29. На горбі коло Ясенева видно біля 10 танків, б'ють по шосе й по відступаючім другім курені. Мов рої бджіл, розсипається по горбах Ясенева большевицька піхота. Повітря наповнене розривами набоїв гарматок большевицьких танків і шумом моторів, що їдуть від Дуб'я і зникають за хатами Ясенева. В Ясеневі горить хата, а може й більше, все нові танки завертають з шосе в село. Стоїмо безрадні й обсервуємо, як ворог підтягає свої сили, щоб потім вдарити по нас. Бо що ж ми можемо зробити, наступати на танки з рушницями? Тут треба б летунства, а щонайбільше танків. За весь час нашого побуту під Б. я не бачив німецького танка, не говорячи вже про летунство. Обабіч дороги уставляє свої "офенрори" протитанкова сотня хор. Чучкевича - це наша єдина оборона проти цих десятків танків, що таки на наших очах маневрують коло Ясенева, а скільки їх ще гуде з напряму Бродів? Приносять тяжко раненого - прострілені легені сотенного 6/29, пор Вітошинського, затягає становища І/29, а радше його рештки.

За селом Загірці, в яру, схованому за горбком, тимчасова полкова квартира, тут же й збірний пункт для розбитків нашого ІІ/29 й інших частин Дивізії. Від Ясенева безпереривно чути шум моторів, большевики міняють становища, як на площі вправ, з криком сунеться за стіною танків довжелезна колона авт і підвод. Приймаю першу, свіжо спечену сотню - щось біля 80 стрільців. Чистий "інтернаціонал", всі роди зброї, всі фарби Дивізії, включно з фіялковою на обрамівці нараменників господарської сотні. Не всі мають рушниці - один скоростріл, "42" - дві чи три лопатки. Починає падати дощ. Виходжу перед стрілецьку лаву, перебираю команду й відводжу на призначені місця. Становища на схилі горба, яких 1000 м. від церкви Загірці. Небо затяглося оливом - падає густий дощ. Стрільці вкопуються. В Підгірцях чути жваву кулеметну перестрілку, наше передпілля покищо чисте від ворога, але скільки ще годин? Приспішую копання становищ, дощ заважає працювати.

Перед вечором ми вже приблизно окопані, вже навіть проведений телефонний дріт. Вечоріє, коли я йду до полку по накази. Дощ ллє, як з відра.

- Танкові частини Х корпусу йдуть на підмогу оточеним дивізіям, - говорить переконливо полковник, - мусимо витримати натиск ворога; прошу без прикрас з'ясувати становище сотням. Є дві можливості: кинути фронт і здатися большевикам; про цю можливість не будемо говорити, бо вона, головно для нашої Дивізії, виключена; друга можливість - тримати бойову лінію і вичекати, аж доки не прийде відсіч ззовні. Запаси амуніції й харчів доставлятимуться літаками, - закінчує полковник.

Майже ніяких запитів, всім аж надто ясно. Я добре знаю полковника, але нині ледве його пізнав, зовсім не той став. Розходимося майже без слова, бо що тут говорити, вірити, що літаками доставлятимуть амуніцію й харчі - це наївно. Якими літаками?

Дощ падає далі, правда, менший, як удень, але цяпає. На цілому нашому відтинку від шосе ген аж по замок у Підгірцях - тиша. Зате не вмовкає перестрілка в селах на північний захід від шосе.

На мойому командному пункті зібралися, крім хорунжого Іка Білинського й воєнного звітодавця Левицького ще кілька стрільців. Я переказую коротко, про що довідався на наказі, й доручаю довести про це до відома кожного стрільця.

20.7. Вчора звечора виглядало, що можна буде вночі трохи відпочити, коли вже не спати, але зараз таки, десь біля 22-ої години, почали большевики наступ на села з північного заходу від шосе, там дві сотні першого куреня і ще якісь німецькі частини. Спалахує рукопашний бій, чути вибухи ручних ґранат, рушничий і скорострільний вогонь. Частина села горить, хоч годі щонебудь більше, крім полум'я над селом, бачити, чується по частих вибухах ґранат, цокотанні скорострілів і голосах "ура", що бій іде за кожну загороду. Десь по півночі починається стрілянина на правому крилі моєї сотні. Спершу кілька серій скоростріла, а там ціла лінія, по всій довжині, починає стріляти. Я освітлюю ракетами передпілля - нічого помітного не бачу й висилаю розвідку в передпілля. Вертаюся, не зустрівши в крайніх хатах ворога.

На перестрілці, контролі лінії й розмові з Іком Білинським сходить ніч, що принесе день - про це не говоримо. Досвідком приходить сотенний скорострільної сотні пор. Роман Бойцун, мій сусіда зліва, розгріваємося "Арманьяком" і жартуємо. На день дістану ще один легкий скоростріл від пор. Б. З трьома таки інакше зустрічати наступ, що його поведуть напевно большевики, хай тільки розвидниться.

Вже добре розвиднилося. В бік Загірець посувається валка щось з 8 танків "Т 34", на віддалі яких 1500 м. від нашої лінії повертають і їдуть напоперек горба, рівнолежно до наших становищ. Поволі сунуться, щораз пристають, видно, як один перехилився, довго триває, заки він знову виманеврує в нормальне становище. Приглядаємося бездільно, як робиться підготовка наступу на наші лінії. Врешті відгукується наша артилерія, пристрілюється і знову перериває, в них мало амуніції, і вони тримають її на наступ піхоти. Точно о сьомій починають бити по нашому відтинку большевицька артилерія і гарматки танків. Це досить довго триває, вони пристрілюються у наш горб, але ще й тепер перекидають далі, все падає в яр, де приміщений в єдиній хаті перев'язочний пункт, а далі місце постою полковника. Там тепер бути, не надто приємно.

Із-за горба, де уставлені большевицькі танки, показуються гурти людей. Складається враження, що це не військо, а гурти робітників чоловік по 20, що йдуть на працю. Проти всяких бойових правил ідуть збитими гуртами, ні трохи не використовуючи маскування. Одночасно відгукуються гарматки большевицьких танків: щораз видно димок пострілу, і наш горбок здригається від удару. На щастя, переносять на добрих 200 м. З відповіддю приходить їм наша артилерія. Вона пристрілювалася ще перед тим і вже по двох пострілах коректи шле набій за набоєм просто в чорну гущу наступаючих. Мов фонтани чорних пунктів розтріскуються на всі боки чорні скупища. Вже й танкам стає моторошно, і, випускаючи клуби синього диму, вони постійно відступають. "Куферки", як називають стрільці перелітаючі над їх головами набої нашої артилерії, підносять настрій стрілецтва. Хвилин на 20 мовкнуть большевицькі танки. Я використовую передишку й переглядаю частину становищ - тільки двоє легко ранених, всі на місцях. Гірше виглядає 7-ма сотня (ліворуч від нас, зараз при дорозі), там зносять убитих і важко ранених. Серія цільних пострілів нашої артилерії помітно покращила настрої стрілецтва. Почуття, що й перед їхніми гарматами стає ворогові ніяково й що вони, чи там їхні товариші з артилерії, вміють бити, додає відваги.

Знову починається концерт. Большевицька артилерія й танкові гармати починають послідовний обстріл гори. Зрушується кожний квадратовий метр землі, покищо в обробці вершок нашого горба, але вже переноситься ближче до наших становищ, вже чую зойки ранених в сусідніх ямах. Виглядаю з ями, щоб поглянути на становища, коли гострий біль здригає моєю правою ногою вище коліна - я ранений. Передаю сотню пор. В.К., стиск руки, й при допомозі військового звітодавця Левицького я сходжу, а радше зсовуюся зі становищ. Зі мною ще кілька ранених з сусідніх ям.

Військовий звітодавець Левицький малий ростом, і я йому ніяк не під силу, та все ж таки він коло мене й як може помагає волочитися. Слимаковою ходою долазимо до місця, де перед півгодиною був ще перев'язочний пункт - був, але вже нема. Два чергові артилерійські набої лишили руїну з хати, санітари й ранені вбиті. Кілька свіжих ранених лежить на мураві, коло них санітари. З їх допомогою накладаю перев'язку й при допомозі двох буків шкандибаю до постою полковника, але й тут зміни. Глибока яма вказує на артилерійський набій, ранені лежать і очікують, що приїде хтось їх забрати. Тільки вбиті вже ні на що не чекають, хіба на хрест у головах. Авто командира перевернене й погнуте, з одного боку виглядає з-під нього пошматоване тіло старшого стрільця шофера В.Самбора. Тільки голова й обличчя цілі - решта тіла розчавлена. Затримуюся коло нього, навіть нема кому наказати витягнути його тіло з-під авта й похоронити, а він дивиться на мене своїми великими синіми очима й немов каже: "Не забувайте..." Я шепочу молитву й відходжу. Але ми ще вернемося, дорогий Самборе, й залізним хрестом прикрасимо твою могилу там, у яру за Загірцями, на краю саду, коло шосе...

--------------------------------------------------------------------

[1] Римські цифри перед рискою (/) означають курені (батальйони), а арабські - сотні. Цифри після риски означають полки. Напр.: І/29 = перший курінь 29. полка, 5/30 = пята сотня 30. полка. - Ред.