Д-р Роман Дражньовський

ПІСЛЯСЛОВО

Значіння бою під Бродами та його оцінка, подібно як і творення Дивізії, були різно інтерпретовані, залежно ким, коли та серед яких обставин. З перспективи тридцяти років можна однак більш спокійно, без пристрастей, проаналізувати ці події і приходиться ствердити, що серед тодішніх обставин, це була позитивна дія, яка себе вповні оправдала. Вистачить запізнатися з цією збіркою статей, рецензій, спогадів і поезій, писаних в різних часах і різними авторами, щоб прийти до такого висновку. В кожній статті, включно з статтями опонентів Дивізії, стверджено без жодного сумніву, що Дивізія була українською військовою частиною, яка мала щастя боронити Батьківщину перед жорстоким червоним окупантом. Що більше, доля судила Дивізії, як і славній УПА, продовжувати збройну боротьбу, відновлену в 1914 р. УСС-ами, проти відвічного ворога України, Москви. Це факт, якого ніхто не зможе змінити і якого невдасться оминути, вивчаючи історію другої світової війни.

Закиди і довголітнє очорнювання Дивізії, так майстерно приготовлюване ворогом і нажаль повторюване без надуми, деякими еміґрантами, своїми і чужими, при докладній аналізі, виявилося безпідставним. Правда побідила, бо інакше і бути не могло. Воїни Дивізії доказали свою вірність і відданість Україні не на словах а чином. Дивізія та її дії примусили рівнож світові потуги застановитися над українською проблемою. Тим самим Дивізія до деякої міри заступила на світовій арені, брак української дипломатії. Тому питання про доцільність творення Дивізії а зокрема, без договорів, чи ґарантій з німецької сторони, не можна брати поважно. Кожному зрештою було відомо, що в час творення Дивізії Німеччина була ще настільки сильною, що могла перевести набір до війська без згоди українців. Чи з того була б більша користь українській справі? Тисячі українців були б розпорошені по цілій німецькій армії.

Вибираючи нелегку і ще більше непевну дорогу українського вояка, доля інших українських формацій в німецькій армії була добре відома, ці тисячі, що вступили в ряди Дивізії не питали за договорами, чи ґарантіями. Вони також не сподівалися жодних концесій, чи подарунків від німців. Йшли з переконанням, що одиноко власна сила, базована на знанні воєнного діла, зможе мати позитивні наслідки боротьбі за свободу. Чи дійсно можна було вірити в договори чи концесії? Історія така багата на приклади, де договори так довго респектовано, як довго за ними стояла реальна сила. Такої сили в той час і в тих обставинах українці не мали, подібно як не мали дипломатичних представництв.

Не звертали дивізійники уваги і на зовнішню форму. Тому дивно звучать закиди, що дивізія, маючи німецькі однострої і зброю, не могла під Бродами боронити рідного краю перед московською навалою.

Цікаво, що подібного закиду не вжито проти УСС-ів, які одержали також однострої і зброю від Австрії.

Відомо, що під кінець війни Дивізія одержала тризуби і була заприсяжена ген. П. Шандруком на вірність Україні, а тим самим також і офіційно ввійшла в історію, як українська Дивізія.

На ділі, від самого початку, вояки Дивізії себе інакше не почували, як тільки українськими вояками, які мали щастя зі зброєю в руках боронити Батьківщину. Звичайно, наведені закиди можна було почути лише від тих, які в ті так непевні роки війни, спромоглися на одну дію, маючи концепцію забрати якнайбільше майна і втікти до "зненавидженої" Німеччини, щоб тільки спасти своє життя і то часто під покровом тих же дивізійників, яких пізніше було так вигідно очорнювати.

Воїни Дивізії знали хто вони є і за що пішли в бій. Вони знали, що волі ніхто не дарує, її треба вибороти а це вимагає жертв. Свідомі цих жертв, добровольці йшли, бо знали, що іншої дороги до свободи не може бути.

Багато залишилося з них на полях під Бродами і згинули вони, як українські вояки за Україну.

Чи оправдані такі великі жертви однієї битви, яку часто називають зовсім неоправданою трагедією.

Відомо, що на побоєвищах другої світової війни впало багато українців, багато більше, як дивізійників під Бродами. Гинули вони однак в чужих арміях, часто нам ворожих. Чи коли небудь історія згадає цих українців, які гинули під Монте Касіно в рядах армії Андерса, як українських вояків? Їх хоробрість і слава записані на чуже конто. Їхня смерть силою обставин, не принесла Україні користі. Не створили вони леґенди визвольної боротьби, на якій могли б виховуватися прийдешні покоління. Тому жертви, які Дивізія понесла під Бродами себе вповні оправдали. Ця військова одиниця, подібно як УСС-и, створила леґенду збройної боротьби, за волю.

І тут на чужині і там в далекому поневоленому рідному краю, нарід добре розуміє і оцінює готовість, жертву і пролиту кров своїх воїнів. Розуміє вагу цих жертв і ворог. Він тремтить, немає спокою та докладає усіх зусиль, щоб затерти сліди цієї збройної боротьби українського воїна, знищити цю леґенду. Невдасться однак жодному окупантові знищити світлу пам'ять українського воїна. Прадідна українська земля, так сильно зрошена кров'ю її оборонців, виростить нове покоління, покоління виховане на створеній леґенді УСС-ами, УПА і Дивізією, яке завершить недокінчене діло, здобуваючи Україні волю.