Василь ДЕ-ВУ, на постої, серпень, 1944.

Брідська Елегія

Болота... Болота... Скрізь могила одна.
Куди ступиш - то гріб, гробом кожний окіп, гробом
кожний ручай...
Де ж це так?!..

Не питай... Гробом села, городи...

Гріб на гробі... Це БРОДИ.

З Гути чайка летить і квилить, все квилить,
Серце нені в одчаю, бо в окопі конає із раненим
стрільцем
Чаєнятко мале -

в крові сонця доходить

Проклинаючи БРОДИ.

Мамо, сина не жди, під Пеняки піди.
Здави сльози в душі, не порушуй тиші, хай Твій син
кріпко спить
Про майбутні хай снить

Юних Львів леґіони,

Що ПРИЙДУТЬ ще під БРОДИ!..
Бідні Ви Матері, від зорі до зорі
Із судьбою змагались - чаєняток ховали... аж шуліка
примчав,
На гніздо чайки впав...

І в нерівному бою

БРОДИ вмилися Кров'ю.

Спіть, БРАТИ, сном благим.

Автоматом стальним

плюнем в очі катам,

Бо присягу ми ВАМ

в ніч пекельну склали:

Стати кріпше скали

І крізь бурі-негоди

ЗНОВ ПРОБИТИСЬ ПІД БРОДИ...