Микола Верес

Броди

Коли нахмуряться широти,
І в небесах ударить грім,
Зітхає вояк, згадавши всоте
Громи на обрії своїм.

Згадаєш вишкіл, марші, коди,
Царя звірів на рукавах,
Свою Дивізію і Броди,
І побратима смерть в житах...

Минуло все - війна, Ріміні,
Пригас душі нестерпний біль,
І нині ось в чужій країні
Вже не вояк він, а "цивіль".

О, дні вояцькі давні, де ви?
Згубились десь поміж доріг,
І лиш в нутрі своєму лева,
Немов реліквію, зберіг.

І пронесе всі негоди
До дня грядучого, в якім
Туди на схід, на рідні Броди,
Піде у наступі новім.

Сам, наче лев - крізь ліс і гори,
Орлом над морем пролетить
І в битві з ворогом суворо
Смерть побратимову пімстить...

Лише не спиниться у Бродах
І не спічне, бо другий раз
Його чекає вир походу
Від Бродів ген - аж по Кавказ!

(Із збірки "В чужих прилавах", Лондон 1967.)