Юра Яремкевич

На втраченій позиції

(Борцям з-під Бродів)

О, Пане, як вважаєш, що доспіло
зерно й пора в покоси класти плід,
дай витривалости, відваги й сили
знести, чого минути нам не слід.

Якщо вже смерть закреслює спіралі
довкола нас в щораз то вужчий звій,
енерґію циклопів дай, гарт сталі
і влий в серця сократівський спокій,

щоби колись, у крові опарах
наш Золотий народиться Устав,
внук, що на українським Альказарі
хрест пам'ятний ставлятиме, писав:

"Тут в пам'ятнім сорокчетвертім році
погибли від ракет, шрапнелів, бомб,
від метачів вогню, в бою отвертім,
з грудей востаннє утворивши ромб

до нападу, нащадки Осмомисла,
задивлені в нових часів обрій,
як срібна смерть над кріпостю зависла,
відважно й сміло йшла назустріч їй.

А дав їм Бог за найсвітліше терно
зі слави, чести і безсмертности
пролити кров. У сталевім інферні
життя за блеск Тризубовий віддати".

Тоді миліш буде зложити в руки
Твої життя на спаленій траві
в яку впивається наш зір крізь люки
в бетонах бункрів.

Пане, просьби дві

сповни нам ще: жінок вдовичий
шлях облегши, й дітей сиріт, коли
хоч через сон ім'я батьків закличуть,
до серця свого щиро притулили.

Хотілося б м'які їх рученята
взяти в тверді вояцькі п'ястуки,
почути ще хоч раз пестливе: "Тата",
з очей відчитувати їх думки; -

ще в матерей спрацьовані долоні
покласти би розпалені чола,
з котрих та мить думки, як баскі коні
по світу самопасом розвела.
. . . . . . . . . . . . . . . .
А втім... За час кількох цих слів молитви
звузився знову круг. Надходить час
шоломи затиснуть. О, Боже, в битві,
в останній нашій битві будь при нас.

(Вірш присвячений Дивізії автором з нагоди
З'їзду Братства в Клівленді в дні 2 серпня 1952.)