ДАНКО З ПІДЗАМЧА

      1.

Ця пісня проста і зовсім звичайна,
І усміх в ній - та більше крови і сліз.
Вона про Данка, хлопця з Підзамча,
Що не в світі десь, але у Львові зріс.
Він робітних був - слюсар у варстаті,
Любив свій Львів - бо як же, не любить?
Він мав свій клич: "Тут моя шафа грає,
Я стою тут, а тут наш, брате, Львів стоїть!”

      2.

Ішли роки - які, це кожний знає -
На ратуші мінялись прапори.
Та Данко ждав, бо: "Шафа ще заграє...
І ми покажемо які ми і чиї!"
І вдарив грім і хлопці брали зброю,
Під Броди йшли, де бій важкий шалів.
Пішов і Данко: "Тут я, брате, стою!
Хай перш мене скінчить, хто хоче взяти Львів!"

      3.

На танки йшов у впертому відчаю,
А з неба і землі вогонь летів.
І впав, але кричав: "Ще шафа грає!"
І ще кричав: "Не дайте, там, за нами Львів!"
І падали стрільці між маки в полі,
І в багатьох на серці мак зацвів...
І хтось шепнув: "Ось тут кінець нам, хлопці,
Та даром не дали шляху на рідний Львів".

      4.

Чи загинув Данко наш? Та хто це знає?
Вісток від нього з того дня нема.
Та кажуть, що гукав хтось: "Шафа грає!"
У рейдах і в боях - в рядах бійців УПА.
І був один - в день страйку на Воркуті,
У лагерях про нього гомонить,
Який гукав: "Гей, братва, тут я стою!
А хто свій хлоп, на смерть зі мною хай стоїть!"

      5.

І тут кінець цій пісеньці звичайній,
Що усміх в ній - та більше крови й сліз –
Про давній день, як Данко із Підзамча
В далекий світ пішов, хоча у Львові зріс.
Та він вернеться ще і "шафи ще заграє!"
Під Бродами заквітне маків цвіт,
І встане Львів, що й небо запалає,
І всім синам пішле і заклик, і привіт!

1960