ЯК ЗАГИНУВ ДЕСЯТНИК СТАСЕНКО

Притерта, вицвіла фотознімка, що її довго носили в кишені в портфельці. На знимці фраґмент березового хреста, на ньому дощана таблиця, над нею і під нею два вояцькі шоломи. Тлом для хреста заліснене узгір'я і білі хмаринки на ясному небі. Ось ця сама знимка, що ви її бачите нижче.

Я впізнаю цю знимку. Я впізнаю цей лан блакитного льону, цей хрест з двома шоломами і цю дощану таблицю. Коли мені показують її сьогодні, я впізнаю її: це знімка, що я сам зробив шість років тому, в долині коло села Ґнас в Австрії, декілька кілометрів від замку Ґляйхенберґ, за який відділи нашої дивізії зводили завзятий бій і який переходив кілька разів з рук до рук. На дошці написано чужою мовою: "Впали за Україну 15 квітня 1945 квітня десятник Стасенко, десятник Билюляк, ґренадер Попович, ґрен. Баранецький, ґрен. Кунищук, ґрен. Самолюк, ґрен. Приходько".

Стасенко, Стасенко ... Я ж пам'ятаю це прізвище... Зараз, зараз... Як це було...

Третя сотня 29-го полку, що нею командував сотений поручник Козак, лежала недалеко від села Ґнас, декілька кілометрів від замку Ґляйхенберґ і місцевості Бад-Ґляйхенберґ - за які від початку квітня йшли важкі бої з большевиками. Сотня скривавилась і відзначилась особливо в бою за Бад-Ґляйхенберґ, втративши більше за 2/3 свого складу. За ці бої сотений отримав опісля Залізний Хрест першої кляси, хоч як німці не любили нагороджувати наших вояків. Сотня вже двічі ходила на підмогу залозі замку, коли заходила небезпека його окруження.

...Годі сказати сьогодні чи це було 8, 9 чи 10 березня, коли сотня отримала наказ ще раз піти на допомогу замкові, який большевики оточили.

...Щойно сіріло і ранок вже був недалекий. Сотений дав наказ третій чоті зайняти малий фільварок Марієнгорн, що складався з кількох будинків і був розташований у лісі у віддалі яких сто метрів від замку. Разом з третьою частиною спрямував сотенний Козак відділ тяжких кулеметів, який мав після вибиття ворога з фільварку дати вогневе забезпечення третій чоті, що пішла з сотенним в акцію звільнення замку, що його з обох боків оточили були большевики.

Друга чота залягла як резерва в рові поміж замком і фільварком.

Чотовий третьої чоти десятник Стасенко повів своїх людей разом з командиром сотні на допомогу друзям, що їх оточили большевики, які залягли обабіч замкової брами. Усі його люди мали повернутись з успішної дії. Не судилось вернутись лише Стасенкові...

Нема часу думати перед боєм про небезпеку. Не думав напевне про неї і чотовий третьої чоти десятник Стасенко. Хтозна, про що думав Стасенко: може про блакитне море, а може про рідну Одесу?

В сірій імлі ранку, що вставав, розляглись перші черги ворожих "максимів" і постріли протитанкових рушниць, що ними був озброєний ворог, та черги автоматів...

Пам'ятаєте Ґляйхенберґ? Зелений ліс, білі мури замку, важкий зводжений міст і залізна брама, і кулемет що за нею. Ось, здається рукою подати, ось іще лише декілька кроків і вони, третя чота вже там під замком.

Нещадно б'ють ворожі "дехтярі" через дорогу, а ось вже і в повітрі перша ручна ґраната, ось друга, ось іще одна...

Ґраната за ґранатою летить на шлях. Коли перша з них падає і крутиться коло поручника Козака, він робить те, що вчать усіх рекрутів усіх армій: треба вхопити її і відкинути в бік ворога де вона й повинна розірватись. Це ж таке просте!

На відкинення другої ґранати нема вже в Козака часу. Вона скочується по його раменах, грудях... Ще уривок секунди...

Чотовий третьої чоти десятник Стасенко лежить коло свого командира. Спокійно, наче на вправах, швидким рвучким рухом він хапає ґранату і відкидає наперед себе. Вибух що стрясає повітрям годі відрізняти від всіх інших вибухів. Нема теж часу на подяку.

- Після бою подякую Стасенкові, - думає поручник Козак. - Життя мені врятував...

Ось вони вже на тому боці шляху. Ось вже ведеться рукопашня з большевиками. Ось вже Стасенко вхопився рукою за ворожий кулемет, намагаючись вирвати його з рук ворога, що заляг і націлюється на друзів, що якраз перебігають шляхом.

- Пусти, - хриплять той і другий намагаючись вирвати один одному з рук смертельне залізо.

Оглянься, Стасенко, оглянься! Бережись десятнику! Подивись там, за дерево!

Не дивитись вже чотовому третьої чоти. Не побачить він вже замку, що залізною кованою брамою опирається ворогові, не побачить він і рідної землі. Автоматна черга скритого за деревом ворога прошиває ранкове повітря. Одна з останніх черг бою, що вже затихає... Застигає на цівці ворожого кулемета рука десятника Стасенка. Не встане він вже, не побачить, як за хвилину відчиниться залізна брама і вийдуть з нього друзі, не побачить вбитих в бою ворогів, не потисне йому з подякою руку командир...

* * *

Останнім поцілунком в обличчя прощався сотенний із своїм чотовим, що в бою за замок Ґляйхенберґ врятував йому життя. На руках приніс він тіло десятника Стасенка на командний пункт батальйону. Подякувати за врятування життя завжди треба. Живому чи мертвому.

Десятнику Стасенко! Повертаючись на батьківщину, твої друзі проходитимуть коло самітньої братської могили в долині коло села Ґнас, біля Ґляйхенберґу де лежить вас семеро. Залізний крок твоїх товаришів зупиниться над вашою могилою, а повітрям стрясне грімка сальва на Вашу честь, честь тих, що на чужій землі, як каже дощана таблиця, на Вашій могилі впали за Україну.

А поки що треба повернути притерту, вицвілу знімку власникові. Він заховає її в портфельку. Нехай нагадує вона йому як, коли, і за що загинув десятник Стасенко.