У ГОРАХ

Коли минути Штарнберґ і озеро недалеко від шосе, повітря стає інакше: пахне Альпами. Швидкий спортовий "БМВ" мчиться стрілою по знайомій дорозі на Ґарміш-Партенкірхен. "Та не гони, як божевільний, сину! Це тобі не Пенсільванський "тирнпайк", а він відповідає: "Як я не буду їхати так скоро, то мене з дороги зіпхають! Тримайся, тату!"

І я тримаюсь. Минаємо Мурнав, потім Полінґ. Тут ми сиділи в американському полоні, між двома потічками, коли нас окружили американські танки, а Любко Ортинський перекладав наказ полк. Баєрсдорфа, що відділював нас від німців. І тут я розтокмачував американському сержантові, чому ми, "недобрі СС-и" молимося, всі як один (а вісімсот нас було): "Боже, Великий Єдиний..."

Альпи вже ось де, рукою подати. Вже пізнаю Цуґшпіце, найвищу тепер гору Німеччини, коли відпав після війни австрійський Ґросґльокнер. Тут ми з Іваном Волинцем і Петром Грицаєм "робили Шпицю", себто вийшли на верх Цуґшпіце через Пекельну долину (Геллєнталь) і вернулися за один день у діпівських капцях, без чеканів, "раків", линв, на подив німецьких альпіністів: "Щось такого! Ось ті "авслендери!.."

А оце вже Оберамерґав, "село, що живе Христом", як назвав я його в репортажі перед 20-ма роками. Тоді ми відвідували місце пасійних вистав і самі вистави, разом з проф. Ленкавським, у холодний, осінній день.

І пам'ятаю дискусії в поворотній дорозі на невідкличне питання: "А що зробило на Бас найбільше враження?" Пам'ятаю і відповідь: "Мабуть, таки на завжди залишиться в пам'яті образ Оливної Гори, коли Син Божий - людина, як кожен із нас, намагався тричі від себе відвернути чашу горя. "Не моя, але Твоя хай буде воля, Господи!" В ті важкі часи, коли весь світ здригається перед маревом майбутнього І коли кожен з нас хотів би відвернути від себе власну чашу - ці слова западають в душу і додають відваги. Як не можна інакше, якщо це буде потрібно, ми внпємо нашу чашу. Не наша, а Твоя хай буде воля, Господи!"

Минуло двадцять років від того часу, коли я писав ці слова. Чи багато змінилося? І що значать 20 чи 25 років?

Але теперешній Оберамерґав, що й тепер готується до пасійних вистав, тому на вулицях повно бородатих і довговолосих мешканців (які все таки інші, ніж бородаті патлачі з Ґрин Вилидж в Ню Йорку, чи Ріттенгавз Сквер у Філядельфії) - це також і американське містечко. Тут знаходиться станиця однієї з найбільших американських військових установ в Европі, "Армійська Школа Европи", тут її Головна Квартира, якої відділи розташовані в Мурнав, Ленґ-ґріс і Бад Тельц. Та про військові справи пізніше: наразі, чим скорше переспати різницю часу: тут вже вечір - а мій годинник ще далі показує філядельфійський час - полудне.

А ранком... сонце вийшло з-поза гір, що на їх шпилях біліє ще сніг, хоч це вже майже літо. Отже що скоріше до Ґарміш і що скоріше на линвову залізничку - адже на "Цуґшпще" весняний "фірн" - мрія лещетаря, чекає на мене вже хіба з двадцять років!

Лещата, черевики й інший виряч? Немає проблеми, управитель спортового маґазину "Спешел Сервіс", бородатий (аякже! це ж Оберамерґав!) Герр Ганс, який з'їздив двадцять років тому пів Америки - (був воєннополонений) знаходить без труду все потрібне, їдем на Цуґшпіце!

Десь далеко внизу, під нами, коли ваґонетка линвової залізнички колишеться між небом і скелями, видно зелене Айбзее (кажуть "зелене, як смарагд", але хіба смарагди бувають такі зелені, як альпійські озера?)

Так, це той самий "Шнефернергавз", той самий хрест, що блищить золотом на шпилі Цуґшпіце, а трохи нижче кордон - по тому боці Австрія. І щоб ніхто не помилився, табличка: "Естеррайх". Але помітних різниць не видко: сніг такий самий обабіч, по австрійському боці йодлюють так само, хіба пиво іншої марки.

Писати про їзду на чудово білому, як мрія, соняшному плято?

Хто ж це зможе описати? Може барвна знимка передала б невиказану пишноту весни в горах - а так, - бракує слів.

Вполудне, наїздившись бодай на 50 відсотків, вступаємо на "вюрстль" і справжнє, неґазоване пиво. І картки до знайомих, до колеґ лещетарів (Бачите? Я тут їжджу - а ви там прієте у ваших "ер-полюшен"!) Одна, найважніша, картка до Філядельфії, з малим "віршиком":

"Ой, їздимо на Цуґшпиці
Добре пиво п'ємо
Та й про Тебе, наша Мамо
Думку думаємо!"