ПРО ПАРАШУТИ Й ІНШЕ

Тиждень насолоджуємось Альпами. До Міттенвальду з Оберамерґав лише "один крок". З висоти шпиля Карвендаля розглядаємо наші колишні табори "Єґер" і "Піонір". Тепер там стоїть дивізія гірських стрільців. На площі, де гравці "Лева" грали колись змагання, стоять тепер рядочками авта. Ось тут була церква, перероблена із стаєн, що в ній служив наш парох, о. Богдан Смик, завзятий прихильник усього, що пахло спортом, а футболом зокрема. А тут був славний "Марчук пляц", там таверна упістів, тут Петро Хома продавав "Трибуну", а тут був таборовий театр. В цьому бльоці жила родина Степана Бандери, куди він часом приїздив з Мюнхену, а там ми "вітали" камінням совєтського генерала, що приїхав намовляти нас "на родіну"... Гей-гей, "зелений горбочку" - Міттенвальде!

- Хочеш, тату, я завтра подзвоню до майора Нітце, він у них там "Прессе Офіцір". Я його знаю. І він каже, що він був у Львові під час війни, і знає про вашу Дивізію. Подзвоню завтра.

Але "завтра", якраз "День Збройних Сил" і початок "Тижня американсько-німецької приязні". І завтра приїде Раймар, і будуть стрибки парашутистів, і показ зброї, і дефіляда. Оставайся в мирі Міттенвальде! Перебули ми тут п'ять років нашого життя, майже півтори тисячки наших днів - добрих і поганих. Але ми не згадуємо тебе лихом. Прощай, Міттенвальде!

З моїм другом Раймаром мандруємо серед тисяч публіки, що прийшла на площу перед казармами в Мурнав і переливається між будинками казарм, просовується під шатрами, де розкладені експонати - зразки зброї, діяґграми, тощо. Людська маса, аж ніяк не мілітаристично наставлена, заїдає ковбаски, попиває пиво, розмовляє, співає. Тут і там американські сержанти, побравшись попід боки з баварцями у шкіряних штанах і капелюхах з перами, вже вигукують в ритм вальсу: "Айнс - цвай, - ґзофа!", і перехиляють величезні кухлі "Гофброй". А там, чорний як смола, американський оборонець демократії, пояснює руками й ногами гуртові хлопчаків підстави американського "бейзболу". Хлопці слухають з зацікавленням. За пару хвилин, коли ми вертаємось на те саме місце, бачимо як чорношкірий сержант грає з малими баварцями в копаного мяча. "Кен ду но натін, мен, - оправдується, - кідс, ар кідс..."

Заходимо з Раймаром до одного з шатер. Тут підстаршина в похідній формі з цілим рядом відзначень, пояснює ґрупі молодиків механізм совєтської "пепеші" і німецького "емпі".

- Можна? - запитую і на привітний усміх - дозвіл, беру в руки "емпі". Раз-два - ось приклад разложений, дуло відняте, ще раз-два, і ось вже машинова пістоля знову складена.

- Ти ще справді не забув, - з признанням, хоч без апробати, дивується Раймар. Він ніколи не був мілітаристом.

Але сержант радіє. Він звертається до мене по-німецькому:

- Ви вже мали колись у руках, ніхт вар?

- Єс, сер, саржент, - відповідаю по-англійському. - І це друге теж, - показую на "пепешу".

Коли виходимо з шатра, чую на собі погляди не лише американського сержанта, але й німецьких юнаків.

"Дас варен ді Зольдатен фон дамальс". Це були вояки з давніх часів.

А тим часом на майдані перед казармами вже гуде великий американський гелікоптер з німецькими знаками. Парашутисти 10-ої Ґрупи Спеціяльних Частин ("Зелених Беретів") з Бад Тельц будуть змагатися в точності стрибків з командою "Фальшірмєґерів" Бундесвери з бази в Шонґав.

Трохи дивно бачити німецьких і американських парашутистів разом в акції, як вони дружньо і професійно змагаються. Змагання полягають на тому, хто причалить ближче намальованого в центрі майдану білого кола, кінчаються видатно перемогою нащадків спадунів з Крети і Ебен Емаель: "Зелені Берети" програють відношенням 625-275.

Намагаюся віднайти, хоч здалеку, між американською командою Юрка Ліщинського, який хіба десь там мусить були - він же інструктор у парашутній школі "Зелених Беретів" в Бад Гельц. Юрко, "наш" філядельфіець і син старшини Дивізії, Михайла-"Тата" Ліщинського. Але даремно - годі розпізнати обличчя під шоломом з великими окулярами - з віддалі кількадесяти метрів.

Так, мабуть, - оминула мене остання нагода побачити Юрка. Хто ж міг сподіватися, що рік пізніше прийдеться нам відводити труну з його тілом на вічний спочинок на цвинтар у Філядельфії? Якраз в річницю брідського бою, де його батько втратив рам'я - упав старший сержант "Зелених Беретів" Юрій Ліщинський в бою у В'єтнамі...